Історія села Новосевастополь

Незалежна українська держава впевнено вступила у наступну фазу свого поступу — друге деся­тиліття. Наше суспільство переживає відповідальний момент само­усвідомлення та самоутвердження, коли важливо як ніколи, швид­ше змінити, подолати стару психологію, шаблони і комплекси у громадян, забезпечити єдність і консоліда­цію українського народу, послідовно і наполегливо йти обраним шляхом уперед, не зволікати, не оглядатися назад. У цих умовах, як ніколи раніше, посилився інтерес до історичних коренів та ви­токів українського народу, минувшини та сьогодення, багатої духовної спадщини взагалі, та регіонів України — зокрема. Адже всім зрозуміло, що загальна історія країни складаєть­ся з історії міст і сіл, областей і районів, підприємств і організацій, вулиць і площ, і, звичайно, людей.

Новосевастополь – село, центр сільської ради, розташований за 19км від залізничної станції Березнегуватого. До складу Новосевастопольської сільської ради входять три населені пункти: с. Новосевастополь, с. Тетянівка, селище Добре. А ще це край, наповнений легендами та важливи­ми історичними подіями, край хліборобів-трудівників, людей не­спокійної вдачі.

Соціально — економічний розвитку села у XIX ст.



Новосевастополь — село, яке засноване в 1861 р. як хутір Со­ловйова, а в 1890 р. воно стало казенним поселенням для учасни­ків Кримської війни. Назва утворена за встановленим зразком для офіційного найменування нових поселень.

Село носить назву міста-героя. В Кримську війну наші діди героїчно билися за Севастополь, немало їх там полягло. Тими героями, що залишилися в живих, було засноване село. Колись це були безмежні степи, що густо поросли ковилем та різнотрав'ям, на яких бродили незліченні отари овець російських князів та німецьких баронів. І тільки в 1870 році потяглися на ці землі хури героїв-захисників Севастополя.

По три десятини землі на чоловічу стать – такою ласкою нагородив цар Олександр II відважних захисників міста Севастополя, які грудьми та кров'ю відбивали навали французів, англійців і турків.

Так серед безкрайого степу виросло село, назвали його на честь міста-героя Новосевастополем. Було побудовано 600 будинків, в яких жило більше 3000 новосевастопольців. Зведено дві школи, церква Святого Миколи Чудотворця (1895 рік) з пиляного черепашкового каменю, заготовленого в найближчому кар’єрі. На церкві встановили великий дзвін, привезений з Англії, дзвін було чути далеко за межами села. Над її будівництвом працював архітектор О.І.Тищенко. Як і багато інших церков, за роки радянської влади хром було занедбано. Зараз жителі села почали працювати над його відновленням.

Головним заняттям людей було землеробство, а знаряддям праці – соха, серп і ціп. Старожили ще й досі розповідають, які то тяжкі роки — худоби та зерна обмаль. Але допомагав гарт із Севастополя: один за всіх, всі за одного. Та й поряд життя було ще гіршим. Наприклад, в селі Тетянівці були кріпаки, що ледь животіли під владою поміщиці. Згодом і ті мізерні наділи, даровані царем колишнім воїнам, прибрали до своїх рук поміщики та заможні селяни. Пізніше більшість поселенців зробилися батраками.

Колективізація сільського господарства на селі

У 1918 році старий устрій остаточно було зруйновано, владу в свої руки взяла біднота – рада селянських депутатів. Земля у поміщиків була відібрана і поділена між селянами – по три десятини на кожного члена сім'ї. Цього ж року було створено сільський комітет бідноти на чолі з Брайченком І.О.- робітником заводу м. Миколаєва. Був організований трьохпільний обробіток землі; селяни об'єднувалися сусід із сусідом: в одного був кінь, в другого плуг, а в іншого борона, спільно обробляли землю, сіяли пшеницю, ячмінь, соняшник, кукурудзу, саджали картоплю. В селі було дві олійниці. Хліб косили “косарками-лобогрейками”, снопов'язалками. Гарбою перевозили снопи, розкидали на току, запрягали коней в кам'яний каток, що вибивав зерно. Солому різали спеціальними дошками з сигментами. Були молотарки з паровими котлами, що приводилися в рух за допомогою запряжених коней.

У селі була збудована споруда з черепашкового каменю з цинковим дахом та будівля для службовців кредитного товариства, які від селян приймали хліб. А взимку селяни, маючи більше часу, вивозили хліб на елеватор в с. Явкино. В селі та в полі було побудовано колодязі, гарні, з оздобленням. Був навіть колодязь, з якого кіньми (баддею) діставали воду в корита для напування худоби. Навколо села крутилися вітряні млини.

Навесні 1921 року владу в свої руки бере ревком, очолюваний Ю.Ю. Гефтієнко. Ревком відіграв велику роль у боротьбі з бандитами, зміцнив радянську владу на селі. Він забезпечив своєчасне виконання продподатків, організував продпункти для голодуючих. Для боротьби проти ворогів радянської влади був створений загін в кількості 30 чоловік, командиром якого став Чайковський А.П.(він загинув смертю героя), а комісаром був Сергєєв П.П. Після розгрому ворогів радянської влади в селі у 1924 році за ініціативи сільських активістів було створено перший ТЗОС з 12 господарств, який очолив Журавський А.Й. Активну участь в утворенні ТЗОСа брали Лісовий.Т., Ніверьовський Я. Л., Чигрин В.

У 1927 році було створено два СОЗи, в яких налічувалося 57 господарств. Першими головами ТЗОСів були Лісовий П. та Дзвініцький Г. Для надання допомоги селянам в організації колгоспу у 1929 році в село приїхав 25-тисячник, робітник заводу м. Херсон – Сидоренко С.А., який очолив партійний осередок та комсомольську організацію. Першим секретарем комсомольської організації" був Євсеєв І.Ф. У цьому ж році СОЗи переросли в колгосп "Індустрія", який очолив Халупенко Ф.І. Під час проведення суцільної колективізації у Новосевастополі було організовано два колгоспи -"Індустрія" та "Вегер", а пізніше – "20-річчя Жовтня".

Колективізацію проводив прокурор району Гончаров. Він разом з владою села "розкулачив" з десяток сімей і відправив їх на Соловки. Селян, бідняків та середняків, які боялися вступати у колгосп, Гончаров звинувачував у зриві проведення суцільної колективізації та називав підкулачниками. Залякані селяни змушені були вступати в колгосп, а вночі жінки забирали своїх коней із колгоспних дворів. Коли в газетах з'явилася стаття Сталіна “Головокружение от успехов", під тиском влади коні були повернені. Через кілька днів почалася розправа над селянами. Вчителю школи-семирічки Тришевському приписали ярлик “есера”, незабаром він помер. У 1930 році майже всі селяни стали колгоспниками. На той час у колгоспі було 3400 га орної землі. Для обробітку ґрунту держава виділила колгоспові трактор. Першим трактористом був Журавський А.Й. У 1933 році в селі був створений штучний голод. У селян забирали хліб, а тих, хто не здавав його, за невиконання плану хлібоздачі, судили, відправляли на Соловки. На кожне дерево також був введений план. Люди, які виростили дерева, змушені були своїми руками їх зрубувати. Сотні людей вмирало голодною смертю. Село спустіло.

Спогади М.С. Виноградової

Я ЗЗ-й рік хоч би й хотіла забути, та не зможу. Мені тоді минуло 12 літ. Батько помер ще в 1930-му. Залишилось нас у мами семеро: шестеро дівчаток і маленький братик, я - найстарша. Мама десь шукає заробіток, а я дітей менших доглядаю. Принесу трошки соломи піч протопити, дівчатка своїми пальчиками тоненькими виберуть зернятка із залишків колосків, я розітру зерно, зварю латуку - лизнуть мої дорогенькі сестрички того нещасного варива - і на піч. Потім вони вже з неї і не злазили - не могли. Лежать рядочком, очі великі, голодні, дивляться на мене - маленькі скелетики, а по них щури бігають. Я не спала ночами, палкою відганяла ту гидоту, щоб не пооб'їдали дітям личка.

А тоді почали вмирати мої сестрички... Тихо, так як і лежали. Вранці віднесу одну на кладовище, вирию ямку, поховаю. Прийду додому, а там іще одне тільце неживе. Так я їх ховала щодня, поки не залишилася сама.

А найстрашніше те, що нікому ми не були потрібні. З кожного двору виносили своїх померлих. Непоховані тіла лежали прямо на вулиці. Пам'ятаю родину Яновських - було у них двоє хлопців, гарні такі хлопці, померли від голоду. Прив'язали їх за ноги, та й потягнули на кладовище. А оті гарні голови підскакували на грудках.

Жах! Хіба таке забудеш?..

Довоєнні та післявоєнні роки

Тяжко жилося новосевастопольцям, але на початку 1940 року в колгоспі працювало 15 тракторів, 12 комбайнів; 7 автомашин. Зросло поголів'я громадського тваринництва.

Напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину зруйнував всі плани трудівників села. Багато людей пішло на фронт, а ті, хто залишився в окупації,боролися проти ворога: знищували зерно, худобу. Гестапо схопило таких патріотів як учитель Бондаренко О.М., колгоспниця Шевченко О.А., секретар сільради Рачинський Ф.У. Всі вони загинули.

За мужність і героїзм, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, 131 житель села нагороджений орденами і медалями Радянського Союзу. На фронтах війни загинули 145 новосевастопольців. Славні уродженці села — генерал-лей­тенант О. Г. Казакевич.

14 березня 1944 року радянські війська знищили велике угрупування фашистських військ, визволили жителів села. На ознаменування цієї події в 1974 році при в’їзді в село було зведено Пам’ятний знак на честь завершення Березнегуватсько-Снігурівської операції (6-8 березня 1944 року).

/Files/images/к- п 20- річчя.jpgПісля звільнення колгоспники з великим ентузіазмом взялися за відродження рідного колгоспу. Колгосп був поділений на декілька колгоспів: "20-річчя Жовтня", "8 Березня", "17-й партз’їзд".

У 1957 році почалося укрупнення колгоспів. У колгосп "20-річчя Жовтня" влився колгосп ім. Чапаєва. Це було багатогалузеве високо розвинуте господарство. Налічувалося 455 дворів, 1300 колгоспників. На 7548 га землі працювало 27 тракторів, 26 комбайнів, 18 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.

/Files/images/52 рік Збирання зернових.jpg1952 рік. Збирання зернових культур

Невпинно зростало колгоспне виробництво. Колгосп мав на 100 га сільськогосподарських угідь 38 голів крупної рогатої худоби, на 100 га ріллі -11 голів свиней, 48 голів птиці на 100 га зернових. З кожним роком підвищувалася врожайність, зростала товарність колгоспного виробництва, міцніла економіка.

/Files/images/Бойченко І. І..jpgБойченко І.І.

/Files/images/Газюка І.І..jpgГазюка І.І.

/Files/images/Агроном Сайченко Пантелеймон Ілліч.jpgАгроном Сайченко П.І.

/Files/images/різка соломи.jpgРізка соломи

В колгоспі виросли люди - передовики виробництва: Кукурник Н.Г. - депутат Верховної Ради СРСР, за свою героїчну працю нагородженна «Орденом Трудового Червоного Прапора», «орденом Леніна», «Орденом Жовтневої революції», комбайнер Ткач С.П., трактористи - Шелест, Солодовник Л., Поліщук В.Я., Сіміненко П.П., свинарка Яценко Н.П.

У 1970-ті роки орні землі колгоспу становлять 6537 га. Основний напрям господарства — виробництво зерна та продуктів тваринництва. 1970 року одержано по 24,6 цнт зернових з кожного га. На 100 га сільськогоспо­дарських угідь вироблено по 48,4 цнт м'яса і по 230 цнт молока. За самовіддану працю 27 трудівників колгоспу удостоєно високих урядових нагород, у т. ч. завідуючого свинофермою І. Ф. Кисличенка і свинарку Н. П, Ляшенко — ордена Трудового Червоного Прапора.

Повніше задовольнялися матеріальні й культурні потреби трудящих. У колгоспі було 2 клуба, 3 бібліотеки з фондом 7400 книг. У побут міцно ввійшла електроенергія Каховської ГЕС, радіо, телебачення. Була 8-річна і початкова школа, 2 майстерні побутового обслуговування, 5 магазинів, 2 поштових відділення, радіовузол, 3 дитячих садка, пологовий будинок, 2 фельдшерсько-акушерських пункта. Трудівники села виписували 880 екз. газет, 300 журналів. У селі працювало 9 чоловік з вищою освітою та 553 з середньою. В колгоспі були організовані польова та городня бригади.

Агрономом працював Сайченко П.І., городню бригаду організував бригадир-спеціаліст Руденко Є.П. Було посаджено 73 га винограду і 51 га саду. Вирощували овочі: огірки, помідори, цибулю, буряк, з баштанних культур - кавуни і дині.

Закінчивши Вознесенський сільськогосподарський технікум, Морозова Н.А. організувала роботу парників, в яких вирощувала розсаду помідорів, капусти. При збиранні врожаю овочі возили на перевалку в Березнегувате, де грузили у вагони. Яблука та груші возили на Володимирівський винзавод. Виноград теж відправляли машинами. В колгоспних бригадах теж була організована переробка продуктів. Був винсклад, була сушарка для сушіння яблук, груш. З овочів самі збирали насіння для посіву та на продаж. Для запилення сільськогосподарських рослин Руденко організував бджільництво.

У 70-80 роки двадцятого століття розбодувалася соціально-побутова база. Так в колгоспі було два сільських клуба, 3 сільських бібліотеки, початкова та 8-річна школа, 2 майстерні побутового обслуговування, 5 магазинів, 2 поштових відділення, радіовузол, 3 дитячих ясла-садка, родильний будинок, 2 ФАПи, будинки спеціалістів.

1983р. Новосевастопольська восьмирічна школа набула статусу середньої.

1980-1990р. були газифіковані населені пункти сільської ради, закладений фундамент під будинок культури, в с.Новосевастополь проведений водогін, асфальтовано 2 вулиці: Центральну та Молодіжну.

Колгосп" 20-річчя Жовтня" був перейменований у "Прогрес" за високі досягнення в розвитку. Прибуток становив 1 млн. крб. У 1989 році від колгоспу "Прогрес" відокремився колгосп "Маяк". Зараз колгосп реорганізовано в СТОВ "Прогрес", директором якого є Кабанов С.В. СТОВ – одне з кращих господарств району.

/Files/images/SANY1782.JPG

Минули роки... Ми з гордістю гортаємо сторінки історії нашого села. Нам є чим пишатися. Зараз продовжують свій розвиток рослинництво, тваринництво. Діє прекрасна технічна механізована бригада, яка користується сучасною технікою під час обробки земельних угідь села.

/Files/images/SANY1797.JPG

На території села знаходяться сільська рада, Новосевастопольська ЗОШ І — ІІІ ступенів, дитячий садочок, сільська бібліотека, яка підключена до мережі Інтернет, що дозволяє користуватися послугами бібліомосту, 2 продовольчі магазини, клуб.

/Files/images/SANY1802.JPG/Files/images/SANY1800.JPG/Files/images/SANY1809.JPG/Files/images/SANY1789.JPG

Працьовиті й талановиті люди живуть у Новосевастополі. Ось яку пісню склали про рідне село директор Новосевастопольської СШ 1975 - 1983 р.р. Лукашенко Т. П. та вчитель музики, на той час, Дроздова В. К.:

/Files/images/DSC04592.JPG

Пісня про Новосевастполь

Герої — моряки, одержав волю,

В степу тут поселились навесні.

Ростити хліб - така чудова доля,

І житимуть тут доньки і сини.

І назвали село - Севастополь,

За кров друзів своїх — Севастополь,

За юність свою - Севастополь,

За мрію свою — Севастополь

Та тільки - Новий!

Таких чудових весняних серпанків

Ніде ви не знайдете на землі,

Бузкових вечорів, рожевих ранків

і з піснею любові на крилі.

І живе тут село - Севастополь,

Село добрих людей — Севастополь,

Село щедрих людей - Севастополь,

Село мудрих людей - Севастополь

Та тільки - Новий.

А наші рідні земляки - солдати

Своє життя віддали за життя,

За нашу рідну Батьківщину-матір,

За наше світле й радісне буття!

Стоїть гордо село - Севастополь,

Село мужніх людей - Севастополь,

Село чесних людей - Севастополь

Та тільки - Новий.

Живе моє село під ясним небом.

Діла батьків продовжують сини.

Кiлькiсть переглядiв: 1026

Коментарi

  • Wasnodlix

    2018-03-24 07:40:30

    Если вы захотели заниматься прибыльным делом и хотите двигаться вперед в своём деле также бегло, как и в жизненных условиях, вам нужно обратить интерес на [url=http://washercar.com/]бизнес план мойки самообслуживания на 6 постов[/url] В штате организации трудятся опытные администраторы, которые продвигают инновации регулярно. Если вы заинтересовались реальным бизнес делом, советуем кликнуть на washercar.com, где есть возможность заказать не просто комплектующие товары, а сразу спроектированный бизнес...